четверг, 19 сентября 2013 г.
пятница, 17 сентября 2010 г.
Пісня запорозьких козаків
Гей, вдар, довбише, в литаври,
У дзвінкії тулумбаси,
Козаки, шикуйтесь в лави —
Вільної землі окрасу.
Нехай моляться ченці
У Печерський Лаврі
За здоров’я козаків
В Україні славній.
Слава нашим отаманам,
Многі літа кошовому,
Курінним і драгоманам,
Товариству Низовому.
Гей, знамена розгортайте
Та ладнайтесь до походу —
Скакунів легких сідлайте
І несіть святі клейноди.
Та у церкві Покрові
Свічечки поставте,
Поклоніться до землі,
Пісню заспівайте.
Слава нашим отаманам,
Многі літа кошовому,
Курінним і драгоманам,
Товариству Низовому.
У дзвінкії тулумбаси,
Козаки, шикуйтесь в лави —
Вільної землі окрасу.
Нехай моляться ченці
У Печерський Лаврі
За здоров’я козаків
В Україні славній.
Слава нашим отаманам,
Многі літа кошовому,
Курінним і драгоманам,
Товариству Низовому.
Гей, знамена розгортайте
Та ладнайтесь до походу —
Скакунів легких сідлайте
І несіть святі клейноди.
Та у церкві Покрові
Свічечки поставте,
Поклоніться до землі,
Пісню заспівайте.
Слава нашим отаманам,
Многі літа кошовому,
Курінним і драгоманам,
Товариству Низовому.
Мазепа
«Більше ми не будемо рабами!»—
Сивий гетьман булаву підняв,
Під крило, неначе чаєняток,
У Батурин козаків скликав.
«За Вкраїну станемо оружно,
на поталу Неньку не дамо!
Славнії Богданові клейноди
не дозволимо втоптати у багно!
Бо терпіти стало вже несила,
голови підняти не дають,
Кобзарям за слово їх правдивее
у лице перевертні плюють.
Козаки!» — І замовчав зненацька:
не лишилось в Україні козаків.
— Де поділось славне товариство?
— Ти з Петром зробив з них кріпаків.
Сивий гетьман булаву підняв,
Під крило, неначе чаєняток,
У Батурин козаків скликав.
«За Вкраїну станемо оружно,
на поталу Неньку не дамо!
Славнії Богданові клейноди
не дозволимо втоптати у багно!
Бо терпіти стало вже несила,
голови підняти не дають,
Кобзарям за слово їх правдивее
у лице перевертні плюють.
Козаки!» — І замовчав зненацька:
не лишилось в Україні козаків.
— Де поділось славне товариство?
— Ти з Петром зробив з них кріпаків.
«Іду на ви»
«Нехай наші діти будуть схожі на нього!»1
Безодні зоряні. Сідло під головою...
Разить перуном меч. Дніпровою водою
Пригасивши спрагу, втамувавши голод
Шматками смаженої клячі,
Поринув в пестощі рабині, немов жар гарячі.
Ліси північні, Волга, Дон, Кавказ,
Карпати, Крим... — то дикий барс
У горло вп’явся світові гнилому
І пазурами рве безсилу здобич.
Не відавши про холод і про втому
У бій веде. Лунає над степами «Слава!»,
Кипить човнами море. І вже ось-ось
Щити червлені грізним валом
Накриють златоверхі вежі Цареграду;
В броню закуті легіони — порох перед воєм.
У сутінках дзвенить стріла кочівника,
Підвладна цісарю, підступна як змія,
У серце жалить. Чаша-череп у руках кагана
І залишки фортець над хвилями Дунаю.
1 Напис на кубкові зробленому з черепа великого київського князя
Святослава І Славного.
Безодні зоряні. Сідло під головою...
Разить перуном меч. Дніпровою водою
Пригасивши спрагу, втамувавши голод
Шматками смаженої клячі,
Поринув в пестощі рабині, немов жар гарячі.
Ліси північні, Волга, Дон, Кавказ,
Карпати, Крим... — то дикий барс
У горло вп’явся світові гнилому
І пазурами рве безсилу здобич.
Не відавши про холод і про втому
У бій веде. Лунає над степами «Слава!»,
Кипить човнами море. І вже ось-ось
Щити червлені грізним валом
Накриють златоверхі вежі Цареграду;
В броню закуті легіони — порох перед воєм.
У сутінках дзвенить стріла кочівника,
Підвладна цісарю, підступна як змія,
У серце жалить. Чаша-череп у руках кагана
І залишки фортець над хвилями Дунаю.
1 Напис на кубкові зробленому з черепа великого київського князя
Святослава І Славного.
суббота, 1 августа 2009 г.
Кавказ
По мотивам произведения «Кавказ»
Т.Г Шевченко.
За
горами горы,
Тучами
овитые,
Засеянные
горем,
Кровью
политые.
Испокон
веков Прометея
Здесь
орёл карает:
Рвёт
когтями его тело,
Груди
разрывает.
Разрывает,
но не вырвет
Вольной
воли из груди –
Витязь
снова оживает.
Трепещите,
палачи!
Трепещите
– день наступит!
Трепещите
– час придёт!
Час,
когда расправит плечи
Загнанный
в ярмо народ.
И
хлеб, замешанный в слезах
И
поту кровавом, даст силы
Изуверов
победить со славой.
И
помолятся народы:
«Господи,
во веки...»,
Но
пока текут реки,
Кровавые
реки.
Сюда,
словно телят на бойню,
Муштрованных
парней гнали;
Они
Кавказ залили кровью
И
сами здесь костьми легли.
Богатства,
земли,
Почести,
балы... –
Всё
на крови.
Той
кровью напоить
Всех
императоров хватило б,
С
детьми и внуками их утопить.
А
вдовьих слёз,
Пролитых
тайно, среди ночи,
А
матерей, горячих слёз,
А
слёз отцов,
Кровавых,
старых... –
Не
реки, – море б разлилось.
Пламенеющее
море.
Горе.
Горе вам:
Борзым
и гончим, и псарям,
И
вашим батюшкам-царям,
Проклятье
вам!
И
хлеб, и дом, и горы – горца,
От
деда-прадеда досталися ему,
И
он за воздух и за солнце
Платить
не должен никому.
Да,
это правда – велика Россия:
В
ней тюрьм-народов и не счесть,
Одна
Сибирь неисходима,
И
«просветители» в ней есть.
«Просветители»
хотят
Горы
«просвещать»,
Слепым,
видишь ли, детям
«Солнце
правды» показать.
Всё
покажут!
Только
дайте себя в руки взять:
И
как тюрьмы муровать,
Кандалы
ковать, и как носить,
И
как плести плети узловатые.. –
Всему
научат.
Только
дайте свои горы синие,
Последние,
Ведь
забрали и поле, и море.
По
закону апостолов
Вы
любите брата?!
Суесловы,
лицемеры
Господом
проклятые.
Вы
любите на брате
Шкуру,
а не душу
И
лупите по «закону»:
Дочке
на кожушек,
Жене
на подарочек,
Сынку
на конфетки.
Себе
на то,
О
чём не знают
Ни
жена, ни детки.
У
вас и горы, и поля,
И
отчая у вас земля.
И
ваши горные хребты,
Долины,
скалы, родники.
У
вас гостеприимность,
Вера
в слово...
У
них же –
От
трухлявого престола
И
до заплесневшей тюрьмы
Все,
как один, всегда пьяны.
У
них есть всё.
Они
научат
Почём
и хлеб, и соль почём.
Глаза
им ваши горы колют,
Глаза
им колет горца дом,
Не
ими данный.
Почему
они
Хлеб,
ваш же, вам не кинут,
Как
той собаке?
Почему
им вы
Платить
за солнце не должны?
Убийцы
молятся на капищах Москвы
За
кражу, за войну, за кровь.
Чтоб
горцев кровь пролить,
Благословенье
патриарха просят,
И
в дар потом ему приносят
Из
пепелищ украденный покров.
За
горами горы,
Тучами
овитые,
Засеянные
горем,
Кровью
политые.
Здесь
кремлёвские убийцы
Свободу
застукали, –
Сломить
хотят, непокорную,
Пытками
и муками.
Бьют
и режут, убивают,
Но
убить не могут –
Вновь
встаёт народ из пепла
С
верой в Бога.
И
молитва сотрясает
Горы
и равнины.
Нет,
иуды-блюдолизы,
Гор
вы не сломили
Бойтесь,
каины, их мести
За
отцов и дедов
Преждевременно
вы стали
Праздновать
победу.
Ведь
титаны раскуются,
Загудят
вершины,
И
сойдут с хребтов кавказских
Мстители
в долины.
Им
помогут небо, горы, –
Сам
Аллах стоит за них!
От
Москвы, залитой кровью,
Отвернул
Господь свой лик.
Распадётся
колосс ,
Богатырь
прогнивший,
Силой
и обманом
Земли
покоривший.
И
вздохнут свободно
Вольные
народы,
Сбросивши
оковы,
Воздухом
свободы.
Загудел,
загромыхал,
Чуть
повёл плечом Кавказ,
Цепи
Прометей порвал –
В
порошок сотрёт он вас.
Прочь
с кавказских гор, подонки,
Холуи
крепостника Петра,
Что
открыл вам, заволочцы ,
В
море Чёрное врата,
Что
вас вывел, пёсьи морды ,
Батогами
на простор,
На
простор «большой дороги»,
Как
скотину на убой.
Нет
у вас ни сил, ни славы,
Не
славяне – тотьма вы!
Вы
- подножки, грязь, рабы
Ваньки
Грозного Москвы!
Слава
вам, горы синие,
Льдом
окованные!
И
вам, витязи великие,
Богом
не забытые!
Боритесь,
– поборете!
Вам
Бог помогает!
С
вами правда,
С
вами слава
И
воля святая!
1994
Подписаться на:
Сообщения (Atom)