Колискова для Софійки

Спить метелик на травинці,
Сплять білчата у дуплі,
Совенята на ялинці,
А мишата у норі

Приспів:   
        Спи, моя дитинко,
    Спи, моя кровинко,
    Спи, маленька донечка,
    Моє ясне сонечко.

Дітлахи давно поснули,
Сняться їм яскраві сни:
Літаки, ляльки і кулі,
Барабани, кораблі.

Приспів.

В ліжечку лежить Софійка
Мила крихітка моя,
Засинай моя дитинко,
Спати вже давно пора.

Приспів.

Навіщо

Так само сонце в піднебессі світить,
Так само вітерець нічний зітха.
Але навіщо рвати в полі квіти,
Коли тебе зі мною вже нема?

Навіщо груди віддавати тузі?
І згадувати миті і слова?
З тобою ми розталися мов друзі,
Хоча тебе так мало знаю я.

Від щирого серця

Я тобі подарую зоряне місто,
Гір височінь і безкрайні поля,
І на плечі твої впаде, як намисто,
Срібних струн цілюща вода.

Подарую квітучі поляни тобі...
І у горах зустрінемо сонце...
І травою здадуться дерева з Яйли...
Прохолода увійде в віконце.

На руках по житті я тебе понесу
У блакить золотих небокраїв,
Бо від щирого серця тебе я люблю
І всією душею кохаю.

Сум розлуки

А я сумую, ладо, за тобою,
Спливає час. Пожовкли в полі квіти.
Над горами неспішною ходою
Проходять дні і тануть у повітрі.

Нема домівки, поля, саду, збіжжя.
Як вітер вільний, як козак без долі.
Чи стріну десь тебе на роздоріжжі,
Чи ти мене згадаєш мимоволі?

Проходять дні і ночі, всі без тебе,
В пітьмі одну тебе шукають руки.
Тебе чекаю, кличу, моя леле,
Але у відповідь лиш сум розлуки.

Кохання складно висловить словами.
Та як інакше можу передати,
Що серце у грудях моїх не камінь,
І я тебе не можу не кохати.

Марина

У долині говорить струмок,
Сяє місяць на зорянім полі;
Передумано сотні думок,
Сивина вже лягає на скроні.

А у серці ледь чутно бринить
Тільки ім’я, бажане, Марина.
І душа до Полтави летить,
Там моя найцінніша перлина.

Мрію тільки про зустріч з тобою,
Дотик уст, твого тіла тепло,
Щоби йшла ти легкою ходою…
Й на заваді не стало ніщо.

На перехрестях долі

Сузір’я Лебедя краплинами бурштину
У неба піднялося височінь,
Вдихаючи на повні груди дух полину,
Вдивляючись в Дніпрову глибочінь.

Душею лину до думок твоїх глибинних,
У серці щось щемляче так пече,
Неначе смутком оповите небо синє
У далечінь печаль мою несе.

Клекочуть хвилі біля диво-гір високих,
Шумлять струмки серед гірських ланів.
У запах трав вплітається коханий подих,
В пташинім передзвоні ніжний спів.

В твоїх обіймах, не натішившись доволі...
Нас розділили сотні верст, але...
Тебе зустріну я на перехрестях долі
Кохаю тебе, люба, над усе.

Ти так далеко

Ти так далеко, але тебе я бачу.
Ти так далеко – ти мене не чуєш,
Але я вірю у свою удачу
І знаю, що за мною ти сумуєш.

Не сумуй, до тебе скоро я приїду.
Ти лише чекай, кохана, я прийду,
В пошуках кохання обійшов півсвіту
І знайшов нарешті зіроньку свою.