Марина

У долині говорить струмок,
Сяє місяць на зорянім полі;
Передумано сотні думок,
Сивина вже лягає на скроні.

А у серці ледь чутно бринить
Тільки ім’я, бажане, Марина.
І душа до Полтави летить,
Там моя найцінніша перлина.

Мрію тільки про зустріч з тобою,
Дотик уст, твого тіла тепло,
Щоби йшла ти легкою ходою…
Й на заваді не стало ніщо.