Без тебе

Я без тебе не живу – існую,
Дні так важко нести на плечах,
Свята відбуваю – не святкую,
Смуток з гіркотою у очах.

Відгукнись!

Коли згадую твоє обличчя – всміхаюсь.
Мені однаково, що подумають про мене.
З іменем твоїм засинаю і просинаюсь.
Сумую за тобою, моя леле.
Чи моя? Розвій сумніви, відгукнись!
Рахуючи миті до зустрічі, чекаю.
На ніжні слова, ладо, озвись!
У серці своєму тебе лиш кохаю.

Вічність

Вдихаючи з уст твоїх подиху ніжність,
Зазираючи у безмежність синьоокої твоєї душі,
Я б осипав тебе пролісковими барвами весен,
Дарував би бурштинове сяйво тобі –
І удвох споглядали б ми Вічність.

Посвята

Нехай рожевий квіт надій твоїх не в’яне,
Нехай цвіте вінок з любистку та троянд,
Нехай горить зоря духмяного кохання,
І все твоє життя сплітається зі свят!

Зорі

Зернами зорі впадуть в неозорі степи,
Заспівають пісні – хліба золоті.
І полинуть пісні через ліс, через поле барвисте,
Заіскряться перлинами у коштовнім намисті,
Веселково заграють в дівочих стрічках,
У лелек перетворяться на рушниках.

Струна

Дорга моя – путь в никуда,
Мои слова – слова забвения;
Скрипит оборванная струна
Под смычком гения.

Но верю что останется одна,
Натянутая до звона туго
И зазвучит среди дворца
Желанным звуком.

Говорят

Говорят: «Не бывает любви».
Говорят: «Она умерла.
И погибли те корабли,
Чьи манили вдаль паруса.

И рассвет не выходят встречать.
Глядеть сквозь небесную синь…»
Хватит вам, братцы любезные, врать
И пускать в глаза серую пыль.

Может, раньше бы поверил. Увы.
Но сейчас убежден я в ином.
И желаю всем вам от души
Пусть любовь посетит каждый дом.