На руках

Морские волны, нежные, игривые, соленые,
А я тебя несу сквозь волны на руках.
Ресницы, черноморским солнцем обожженные,
И капли влаги на коралловых губах.
Ночное небо древней мудрой Керкентиды,
Огни полночных теплоходов.
Час…века, –
Как будто отблески великой Атлантиды.
А я тебя несу сквозь волны на руках.

Светлый уголок

Поет в горах серебряный родник ,
Его вода чиста словно слеза.
И вновь пишу стихи в дневник,
Мечтая заглянуть в твои глаза.

С надеждой жду минуту встречи,
Чтоб, протянувши белых роз букет,
Уйти с тобою в тихий вечер
Ловить в ладони звезд чудесный свет.

И нежно к сердцу прижимая,
За первый робкий взгляд и первый вздох,
Благодарю. Твои глаза, родная, –
Моей души укромный светлый уголок.

Я хочу знати

Неначе вкрилося барвінком поле,
Немов летить лелека над водою.
Ти не зі мною, синьоока доле,
І так сумує серце за тобою.

На Демерджі лежить, не тане сніг,
У Ялті зеленіють кипариси,
А я б до тебе знов щодуху біг,
Щоб бачити твої жадані риси.

Я хочу знати – є любов, чи ні?
Чи це кохання або може гра.
Навіщо сонця диск в височині,
Чи моє серце твоє зігріва?

Тобі

Кожна хвилина – тобі
Кожна мить – для тебе
Без тебе я у журбі –
З тобою я на небі.

Кохаю кожну ту мить,
Яку провів з тобою,
Як міг без тебе жити
Багато днів з журбою?

На перехресті ста доріг
Чекала ти мене,
І зупинився часу біг,
Змінилося усе.

Назад немає вороття,
І згадую я знов,
Як ти учила, мов дитя,
Науці про любов.

Дзвін кохання

Зорі небо золотять,
Місяць гори оглядає,
Трави ніжно шепотять,
Лист кленовий пролітає.

   Над Салгіром листопад,
   Але сонячно в Криму.
   Хризантем пала парад,
   Я тобі його дарую.

   Захлинаючись коханням,
   Я в очах твоїх тону.
   Колокольний дзвін вінчання
   Розриває самоту.

У підніжжя Кримських гір,
Білостінний з куполами,
Веселить собою зір,
Храм біля гірської брами.

   Вже зібрали виноград,
   Але сонячно в Криму.
   Я тебе у місто-сад
   Через гори проведу.

   Захлинаючись коханням,
   Я в очах твоїх тону.
   Колокольний дзвін вінчання
   Розриває самоту.

Сльоза

То не сніг розтанув, не весна,
Над Алуштою вітерець літає
По твоїй щоці тече сльоза,
Подих серце зігріває.

Я до тебе нахилюсь,
Я до тебе притулюсь,
Міцно обійму тебе.
Я на тебе подивлюсь,
Я за тебе так боюсь –
Ти для мене все.

Ти підняла очі. Посміхнись.
Золотко кохане, не журись.
Я без тебе наче уві сні,
Ти колись наснилася мені.

Я до тебе підійду,
Мою рідну обійму,
Поцілую у вуста.
В твої очі зазирну
Тільки тебе я люблю.
А без тебе пустота.

Тільки ти!

Тане ніч у вікні,
Бачу я уві сні
Ніжні очі твої.
Тільки ти.
        Тільки ти!

Пролітають вітри,
У далекі краї
Відлітають птахи.
Тільки ти.
        Тільки ти!

Хай минають роки.
І проходять віки.
В серці будуть живі
Теплі руки твої.
        Тільки ти!

Слова

Ні, слова мені не складно підбирати,
Говорити ніжно про любов,
Просто хочу знов і знов
Твою руку у своїй тримати.
Не зітхати, не листи писати,
А у світлі очі зазирати,
У рожеві губи цілувати
Та коханою своєю називати.
Ні, слова уже не складно підбирати,
Бо у серці оселилася любов.

Трояндовий ранок

Трояндовим ранком, по зоряній стежині,
У місяця світлі до тебе прийду,
І дивлячись в очі, всміхнуся єдиній,
В уста поцілую кохану свою,

І взявши на руки… – так збуваються мрії –
З тобою у сонячну казку ввійдем.
Покриються квітами кримські гори святії,
І обійме нас Чорноморський едем.

Колискова для Софійки

Спить метелик на травинці,
Сплять білчата у дуплі,
Совенята на ялинці,
А мишата у норі

Приспів:   
        Спи, моя дитинко,
    Спи, моя кровинко,
    Спи, маленька донечка,
    Моє ясне сонечко.

Дітлахи давно поснули,
Сняться їм яскраві сни:
Літаки, ляльки і кулі,
Барабани, кораблі.

Приспів.

В ліжечку лежить Софійка
Мила крихітка моя,
Засинай моя дитинко,
Спати вже давно пора.

Приспів.

Навіщо

Так само сонце в піднебессі світить,
Так само вітерець нічний зітха.
Але навіщо рвати в полі квіти,
Коли тебе зі мною вже нема?

Навіщо груди віддавати тузі?
І згадувати миті і слова?
З тобою ми розталися мов друзі,
Хоча тебе так мало знаю я.

Від щирого серця

Я тобі подарую зоряне місто,
Гір височінь і безкрайні поля,
І на плечі твої впаде, як намисто,
Срібних струн цілюща вода.

Подарую квітучі поляни тобі...
І у горах зустрінемо сонце...
І травою здадуться дерева з Яйли...
Прохолода увійде в віконце.

На руках по житті я тебе понесу
У блакить золотих небокраїв,
Бо від щирого серця тебе я люблю
І всією душею кохаю.

Сум розлуки

А я сумую, ладо, за тобою,
Спливає час. Пожовкли в полі квіти.
Над горами неспішною ходою
Проходять дні і тануть у повітрі.

Нема домівки, поля, саду, збіжжя.
Як вітер вільний, як козак без долі.
Чи стріну десь тебе на роздоріжжі,
Чи ти мене згадаєш мимоволі?

Проходять дні і ночі, всі без тебе,
В пітьмі одну тебе шукають руки.
Тебе чекаю, кличу, моя леле,
Але у відповідь лиш сум розлуки.

Кохання складно висловить словами.
Та як інакше можу передати,
Що серце у грудях моїх не камінь,
І я тебе не можу не кохати.

Марина

У долині говорить струмок,
Сяє місяць на зорянім полі;
Передумано сотні думок,
Сивина вже лягає на скроні.

А у серці ледь чутно бринить
Тільки ім’я, бажане, Марина.
І душа до Полтави летить,
Там моя найцінніша перлина.

Мрію тільки про зустріч з тобою,
Дотик уст, твого тіла тепло,
Щоби йшла ти легкою ходою…
Й на заваді не стало ніщо.

На перехрестях долі

Сузір’я Лебедя краплинами бурштину
У неба піднялося височінь,
Вдихаючи на повні груди дух полину,
Вдивляючись в Дніпрову глибочінь.

Душею лину до думок твоїх глибинних,
У серці щось щемляче так пече,
Неначе смутком оповите небо синє
У далечінь печаль мою несе.

Клекочуть хвилі біля диво-гір високих,
Шумлять струмки серед гірських ланів.
У запах трав вплітається коханий подих,
В пташинім передзвоні ніжний спів.

В твоїх обіймах, не натішившись доволі...
Нас розділили сотні верст, але...
Тебе зустріну я на перехрестях долі
Кохаю тебе, люба, над усе.

Ти так далеко

Ти так далеко, але тебе я бачу.
Ти так далеко – ти мене не чуєш,
Але я вірю у свою удачу
І знаю, що за мною ти сумуєш.

Не сумуй, до тебе скоро я приїду.
Ти лише чекай, кохана, я прийду,
В пошуках кохання обійшов півсвіту
І знайшов нарешті зіроньку свою.

Без тебе

Я без тебе не живу – існую,
Дні так важко нести на плечах,
Свята відбуваю – не святкую,
Смуток з гіркотою у очах.

Відгукнись!

Коли згадую твоє обличчя – всміхаюсь.
Мені однаково, що подумають про мене.
З іменем твоїм засинаю і просинаюсь.
Сумую за тобою, моя леле.
Чи моя? Розвій сумніви, відгукнись!
Рахуючи миті до зустрічі, чекаю.
На ніжні слова, ладо, озвись!
У серці своєму тебе лиш кохаю.

Вічність

Вдихаючи з уст твоїх подиху ніжність,
Зазираючи у безмежність синьоокої твоєї душі,
Я б осипав тебе пролісковими барвами весен,
Дарував би бурштинове сяйво тобі –
І удвох споглядали б ми Вічність.

Посвята

Нехай рожевий квіт надій твоїх не в’яне,
Нехай цвіте вінок з любистку та троянд,
Нехай горить зоря духмяного кохання,
І все твоє життя сплітається зі свят!

Зорі

Зернами зорі впадуть в неозорі степи,
Заспівають пісні – хліба золоті.
І полинуть пісні через ліс, через поле барвисте,
Заіскряться перлинами у коштовнім намисті,
Веселково заграють в дівочих стрічках,
У лелек перетворяться на рушниках.