Пісня запорозьких козаків

Гей, вдар, довбише, в литаври,
У дзвінкії тулумбаси,
Козаки, шикуйтесь в лави —
Вільної землі окрасу.

     Нехай моляться ченці
     У Печерський Лаврі
     За здоров’я козаків
     В Україні славній.

Слава нашим отаманам,
Многі літа кошовому,
Курінним і драгоманам,
Товариству Низовому.

Гей, знамена розгортайте
Та ладнайтесь до походу —
Скакунів легких сідлайте
І несіть святі клейноди.

      Та у церкві Покрові
      Свічечки поставте,
      Поклоніться до землі,
      Пісню заспівайте.

Слава нашим отаманам,
Многі літа кошовому,
Курінним і драгоманам,
Товариству Низовому.

Мазепа

«Більше ми не будемо рабами!»—
Сивий гетьман булаву підняв,
Під крило, неначе чаєняток,
У Батурин козаків скликав.

«За Вкраїну станемо оружно,
на поталу Неньку не дамо!
Славнії Богданові клейноди
не дозволимо втоптати у багно!

Бо терпіти стало вже несила,
голови підняти не дають,
Кобзарям за слово їх правдивее
у лице перевертні плюють.

Козаки!» — І замовчав зненацька:
не лишилось в Україні козаків.
— Де поділось славне товариство?
— Ти з Петром зробив з них кріпаків.

«Іду на ви»

«Нехай наші діти будуть схожі на нього!»1
Безодні зоряні. Сідло під головою...
Разить перуном меч. Дніпровою водою
Пригасивши спрагу, втамувавши голод
Шматками смаженої клячі,
Поринув в пестощі рабині, немов жар гарячі.
Ліси північні, Волга, Дон, Кавказ,
Карпати, Крим... — то дикий барс
У горло вп’явся світові гнилому
І пазурами рве безсилу здобич.
Не відавши про холод і про втому
У бій веде. Лунає над степами «Слава!»,
Кипить човнами море. І вже ось-ось
Щити червлені грізним валом
Накриють златоверхі вежі Цареграду;
В броню закуті легіони — порох перед воєм.
У сутінках дзвенить стріла кочівника,
Підвладна цісарю, підступна як змія,
У серце жалить. Чаша-череп у руках кагана
І залишки фортець над хвилями Дунаю.

1 Напис на кубкові зробленому з черепа великого київського князя
Святослава І Славного.