Порушив правило складне:
Він лісовою йшов стежиною додому
І заблукав серед кущів малини.
Побачив цю провину дятел. Настучав.
Сорока лісом новину понесла.
Загомонів весь лісовий народ.
Зібралися й судити почали.
Всі документи вовк-нотаріус завірив.
Оформили заяву, і до справи.
Сова за свідка визвалась й сказала:
«Я бачила, як все було.
Світило сонце, горобці літали,
Баран блукав, неначе щось шукав.
Траву щипав. І зрозуміла я що він
Замислив, мабуть, щось недобре,
Бо заблукав. Ось фабула така.» –
Так мовила всевидюча сова.
В судовому процесі за прокурора яструб був.
Уважно слухав він сову.
З-під лоба озирав присутніх.
Підозрюваного зляканого оглядав.
Баран на все дивився виторочивши очі.
Що коїться довкола, він не розумів.
Безглуздо посміхався та мовчав.
Ведмідь-суддя, що справу справедливо вів,
Дивився грізно на присутніх в залі.
За справедливість, за закон, за правду
Завжди на зборах голос піднімав,
За силу Духа, за розумне слово.
Його суддею обрано тоді,
Як опонента — Ведмедя старого —
У диспуті переконав, що краще знається на праві.
„Що скаже слідчий?” –
Ведмідь уважно позирнув на рись.
„Я йшла по сліду. –
(Примружив очі), розпочала мову рись:
Це було складно; слід в траві губився.
Довелося лізти на сосну.
І звідти я побачила його.
Баран злодійкувато по лісовій стежині йшов.
Приготувалась я вже до стрибка…
Жирком налита в барана спина…
Щоб обсудити деякі питання,
Але баран так несподівано і нагло
В малину завернув. І я не встигла”.
Лисиця тут за адвоката стала
І захищати Барана почала:
„Баран не винен в злочині тяжкому,
Так склалися обставини складні.
Підзахисний іще з дитинства,
Не доїдав. У лісі нашому
Також голодних є чимало.
Блукав чужими він паями
Не з власного бажання, а по нерозумності своїй.
І головою готовий спокутувати свою провину
Перед усім чесним народом лісовим”.
Таку співала пісеньку Лисиця-адвокат.
„Чи закінчив свій виступ адвокат?” –
Спитав Ведмідь Лисицю.
Вона запнулася, ковтнула слину і мовчить.
„Вважаю, що доведена вина, –
Враз прокурор промовив. –
По-перше: тяжкий той злочин,
що вчинив Баран.
По-друге, обставини,
що начебто пом’якшують вину,
Які так адвокат яскраво змалював –
Важке дитинство, тупість, незнання законів…–
Не можуть враховуватись
Високим лісовим судом.
По-третє, задум мав Баран жахливий:
На власність зазіхнувши, він поправ Закон.
Четверте: він визнає свою вину,
Про це вже адвокат казав.
А отже, слідчий думку дуже вдало
І чинно висловив свою –
Про жирну спину, про...”
І яструб теж ковтнув слину.
„Так-так,— задумливо Ведмідь-суддя сказав, –
Щоб справу розсудити мудро, честь по честі,
Щоб право в лісі панувало і резон. Тобто закон.
Я дякую Нотаріусу-вовку, Лисиці-адвокату,
Свідкові-сові, вам Яструб-прокурор,
І персонально Рисі за загон.
Усім присутнім в судовій залі
І секретарці-миші за роботу…
– Задумався, примружив очі, позіхнув. –
Але щоб не порушити закону лісового норми,
Щоб не подумала громада, що маю я
У справі власний інтерес,
Щоб вирішити справедливо спір,
Я хочу дати слово злодію барану.»
Баран уже й не дихав.
Озирнувся до лисиці.
„Кажи, що визнаю свою провину!” –
Мовила вона.
Пробекав „Визнаю!” Баран.
* * *
У лісі вечоріло.
Біля річки сиділи вовк, лиса, сова, рись, яструб
І навіть миша прибігла, щоб у гурті тусуватись.
Ведмідь очолював вельмишановних правників.
Вони в тісному колі спілкувались
Про юридичну справу, про процес,
Про право, власність, про цивільні справи...
Вино малинове із погребу ведмедя пили
Й баранину свіженьку ласували.
Комментариев нет:
Отправить комментарий